Якір Abissa розробили двоє молодих інженерів. Його конструкція дає змогу йому самостійно звільнятися, якщо він зачепиться за морське дно. Наразі команда шукає партнера для виробництва.
Під час постановки на якір у завантаженій бухті, де якірні канати перехрещуються, або в місцях із кам'янистим морським дном якір може за щось зачепитися. Підняти його буває складно, оскільки лапи якоря сконструйовані так, щоб надійно утримуватися в робочому положенні.
Алессандро Бруццоне (ліворуч) і Ріккардо Джербі позують із прототипами якоря Abissa. Зверніть увагу на муфту, розташовану біля основи веретена. Вона утримує фіксувальний штифт, який використовують, коли потрібно заблокувати складний механізм.
Але що, якби лапи не залишалися нерухомими? Що, якби під достатнім навантаженням вони могли складатися, дозволяючи якорю самостійно звільнитися від перешкоди?
Після численних експериментів засновник компанії Zefmar Engineering Ріккардо Джербі розробив конструкцію трилапого якоря-кіш із пружинним механізмом. Коли одна з лап зачіпається за перешкоду, механізм дозволяє їй скластися далі, ніж зазвичай. Головним завданням було забезпечити надійне утримання якоря за звичайних умов, водночас дозволяючи йому вивільнятися, коли для цього потрібне надмірне зусилля.
Кожна лапа може відкидатися назад на кут до 180°, завдяки чому якір може прослизнути під зачепленим тросом або отримати кращий кут для витягування з кам'яної ущелини. За звичайного використання різкий ривок дає змогу відносно легко зірвати якір із місця. Такий механізм звільнення також зменшує пошкодження морського дна та підводної інфраструктури, за яку можуть зачепитися лапи якоря.
Кожна лапа може складатися назад, долаючи опір потужної пружини. Це дає якорю змогу самостійно звільнитися, якщо він опинився під зачепленим тросом або під каменем. Такий режим призначений для звичайної постановки на якір протягом дня.
Для надійного утримання за несприятливих погодних умов встановлюють штифт, який фіксує муфту в нижньому положенні. У результаті Abissa працює як звичайний якір із жорстко зафіксованими лапами. Пружинний механізм фактично блокується. За потреби до основи якоря також можна приєднати вушко для кріплення відривного кінця, з'єднаного з маркерним буєм на поверхні води.
Через високу вартість виготовлення ливарних моделей Джербі організував виробництво перших кількох функціональних прототипів методом тривимірної обробки нержавіючої сталі. На це він використав призові гроші, отримані в конкурсі стартапів, де його проєкт випередив 200 інших ідей. Спеціалізована компанія з 3D-друку в Турині допомогла виготовити всі компоненти, крім веретена якоря.
Якір масою 6,4 кг розрахований на човни завдовжки приблизно до 8 м. Наразі команда планує створити більшу версію з чотирма лапами. Для подальшого розвитку проєкту їм потрібен виробничий партнер.
«Прототипи готові приблизно на 95%», — розповів Джербі. «Залишилося допрацювати лише кілька дрібних деталей, після чого якір буде готовий до серійного виробництва».
